Спинний мозок

Перша приватна клініка, яку я відвідав, перед тим як відкрити свою, була одна дуже «крута» клініка в Києві. Дійсно «крута»!

Але, перше, що мені запам’яталося в цій клініці, так це не сама клініка, а відеокамери.

Відеокамери, які на тебе дивляться!

Заходиш в тамбур будинку, бачиш табличку «клініка» і натискаєш на кнопку дзвінка.

Але, перед тим, як відкрити двері, на тебе дивляться! Одна камера, дві… може й більше…

Пам’ятаю, що це очікування, доки тобі відкриють двері, здавалося мені вічністю!

Пам’ятаю, що хотілося піти, так і не дочекавшись, поки тобі відкриють.

Так от, перше, що я записав собі в блокнот, це нагадування – ніяких камер!

Замість камер я зробив вхідні двері в клініку з великим склом, за яким видно реєстратуру та адміністратора клініки, який має відкрити їх відвідувачеві, попередньо натиснувши на кнопку електричного замка.

– Отже, розігруємо ролі, – сказав я адміністраторові. – Ви адміністратор клініки, а я пацієнт. Зрозуміло?

– Що ж тут незрозумілого?

– Я відкриваю парадні вхідні двері, ви чуєте, як вони відкрилися, і розумієте, що до нас прийшов відвідувач, і крізь скло він вас бачить.

– Так, все зрозуміло.

Отже, відкривши парадні двері, я заходжу в тамбур і бачу крізь скло адміністратора, який дивиться не на мене, а кудись удалину! При цьому чую, як клацає електрозамок, і я відкриваю двері до клініки…

– Ну як вам я, Ярославе Володимировичу? Я ж вас спинним мозком відчуваю!

– Погано! Дуже погано!

Сльози в очах!

– Я з вашим спинним мозком не знайомий! Я, взагалі, з вами не знайомий! Я – відвідувач! Я прийшов до вас вперше! Я не знаю, що у вас є електрозамок!

– ???

– Тому, коли ви почули, що відчинилися двері тамбура, ви маєте повернутися до дверей, підняти те місце, на якому сидите, натиснути на кнопку електрозамка, посміхнутися, і, дивлячись на відвідувача крізь скло, своїм поглядом запросити його в клініку!
Запрошуйте відвідувача не спинним мозком, а очима і посмішкою!